Гриша: Вони аналізи здають.

Анатолій: Вони теж знаходяться під загрозою.

Ярослава: Я теж чула, що коли виїжджають, то здають аналізи.

Микола: Тільки на еміграцію.

Тетяна: У нас їздять багато на заробітки.

Борис: Прикладаємо цю програму до себе. В мене є син. Я йому кажу: "Син. Дивися. Ти ж предохраняйся, а то у дівчат є все. Що хоч може бути". Він же теж трошки думає. Йому 18 років. Але я йому розповідаю. А хто його знає? Ми з вами вийшли, туди-сюди… Десь сяде в компанії, а йому скажуть, що СНІД не передається через те, ні через те.

o          Чи підштовхнула вас ця реклама обміркувати свою поведінку?

o          Чи обговорювали ви з ким-небудь цю/ці програму/рекламу? Якщо так, то з ким (діти, однолітки, батьки, знайомі, колеги по роботі...) і які думки висловлювалися під час обговорення? Чи згодні ви з цими висловлюваннями? (Фокус: молодь – чи обговорювали з батьками/дорослими родичами; дорослі – чи обговорювали зі  своїми дітьми).

Валя: Мало.

Борис: Обговорюємо.

Ярослава: На днях я почула по телевізору чи по радіо. От каже: "В нас є двоє діток малесеньких". Якісь вони недоношені, слабенькі. І на станції переливання крові набрали кров, їм вводили, і дітки захворіли СНІДом. Звільнили лікаря цієї станції. Я подумала… Я недавно купляла собі уколи на станції переливання крові. Я працювала 10 років в лікарні в бухгалтерії, але це неважно. Всяке бувало. Дома я балакаю про це. Все може бути. Лаборанти теж ненадійні люди. Все буває. Що хоч може бути.

Гриша: Мені здається, що в малому віці ще рано говорити про це. Моїй дитині 14 років. Я думаю, що ще рано. Син. Я можу поговорити, але думаю, що йому ще рано.

Ярослава: Ми в селі знаємо… Але я вважаю, що більш воно є в городі. В селі, може, і розпусні діти, але в місті… Може, просто ми не бачимо, що на тих дискотеках відбувається. Ми ж не ходимо на дискотеки.

Микола: Ми виховані в дусі, як колись виховувалися. Ми кінчали школу, ми поняття такого не мали. Може, через те зараз не настільки ми дітям розповідаємо. Нам просто самим соромно своїм дітям це пояснювати і говорити. І спираємо на школу… В першу чергу нам треба переступити через себе, через свої стереотипи, як ми виховувалися. Вже дивитися на цей світ, як він є. Все-таки в першу чергу треба і почервоніти нам, і своїм дітям вже розказувати. Бо перше все іде від хати, від батьків. А потім там вже медицина, школа і так далі.